До квітня 1919 року на більшості території України встановилася радянська влада. Цього разу
більшовики отримали більше часу та можливостей, щоб втілити в Україні своє бачення комуністичного устрою. У березні 1919 року було прийнято Конституцію УСРР. За її положеннями в Україні встановлювалася влада рад.
Робочий люд, тобто робітники, селяни, військові та всі неексплуататори, вибирали своїх делегатів на З'їзд рад. На ньому вирішували усі основні питання. З'їзди відбувалися періодично, тому між ними справами керував Центральний комітет (ЦК). Він призначав уряд — Раду народних комісарів (РНК), який займався втіленням у життя рішень з'їздів.
ІІІ Всеукраїнський з'їзд рад, що відбувся у Харкові у березні 1919 року, якраз затвердив Конституцію УСРР. Першим главою Всеукраїнського центрального комітету (ВУЦВК) став Григорій Петровський, а главою уряду (РНК) — Християн Раковський.
На початку червня 1919 року, більшовики вирішили перестати гратися у формальну незалежність радянських республік. РСФРР (тобто Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка) та інші радянські республіки укладали «воєнно-політичний союз», за яким об'єднали війська, промисловість, залізниці, фінанси та комісаріати праці.
Після формування державної структури, більшовики розпочинають політику «воєнного комунізму». Одержавлювали всі фабрики, заводи, підприємства, а також землю. Оскільки всі мали бути рівними, надлишкову власність конфіскували. Під надлишком могли розуміти все що завгодно. Вільний обіг товарів було заборонено, у містах вводили карткову систему. У селах вводили продрозкладку — примусове вилучення усієї продукції. Займалися цим спеціальні продзагони. Тобто у селян забирали майже усе, що вони виробляли без компенсації — залишали лише мінімум, що був потрібен для посіву. А інколи й ні.
Немає коментарів:
Дописати коментар